загрузка...

Висновок судово-медичного експерта: поняття, вимоги, оцінка

Галдецька І. Г.

Особливим доказом у кримінальному судочинстві є фактичні дані, встановлені за допомогою висновку експерта, складеному за результатами проведення відповідної судової експертизи [1].

На думку С.М. Стахівського, висновок експерта - це документ, складений особою, якій у встановленому законом порядку доручено провести дослідження і дати відповіді на запитання, що стосуються певної сфери знань [2, с.208].

В окремих юридичних джерелах висновок експерта розглядається як мотивований висновок, що містить фактичні дані з питань, які поставлені органами досудового розслідування чи судом, і дається експертом у письмовій формі як результат проведеного ним дослідження обставин кримінальної справи на основі спеціальних знань [3, с.58].

В інших - це поданий в письмовому вигляді зміст дослідження і висновки з питань, що поставлені перед експертом особою, що веде провадження у кримінальній справі [4, с.130].

Як видно, в обох випадках основними ознаками висновку експерта є: його письмова форма, підготовка особою, що володіє спеціальними знаннями, доручення провести дослідження слідчим чи іншою особою, що веде процес і, передбачений законом порядок призначення, проведення такого дослідження та оформлення його результатів.

Згідно ч.2 ст.65 КПК України висновок експерта є процесуальним джерелом доказів [5]. Способом формування цього процесуального джерела є провадження експертизи, яка призначається в тих випадках, коли для вирішення певних питань у кримінальній справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання [2, с.209].

На думку Б.В. Романюка, процес дослідження об´єктів, його результати та відповіді на питання слідчого експерт послідовно, повно і об´єктивно описує в акті та викладає у ньому свій висновок (-ст. 200 КПК) [6, с.155]. Він звертає увагу на те, що ст.200, як і ст.75 КПК, називається «Висновок експерта». Цій назві більше відповідає зміст диспозиції ст.75 КПК, а ст.200 КПК можна було б назвати «Акт експертного дослідження» або «Акт експертизи», оскільки в ній йдеться про документування процесу діяльності експерта, а не про продукт розумової діяльності - висновок. В українській мові ці слова тлумачаться так: «Акт - документ, який посвідчує якийсь факт і складається ... на основі обстеження» [7, с.12]. «Висновок - остаточна думка про щось; логічний підсумок, зроблений на основі спостережень або розгляду якихось фактів» [7, с.ЗЗ].

На основі даного тлумачення, Б.В. Романюк вважає недоречним застосування у ст.200 КПК України виразу, що «експерт складає висновок».

Висновок можна лише зробити на основі пізнання досліджуваних експертом об´єктів, а, відтак, - викласти його письмово у відповідному документі [6, с. 156]. Отже, на його думку цей документ доцільно назвати актом.

Акт як підсумковий документ, яким оформляється науково-технічна і розумова діяльність експерта, значиться у Законі України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року (п.2 ч.1 ст.13) [8]. Не можна не погодитись з позицією Б.В. Романюка, що висновок можна лише зробити на основі акту.

Важливим питанням щодо висновку експерта є встановлення вимог, яким він повинен відповідати як джерело доказу.

Аналізуючи процесуальне законодавство в частині судово-експертної діяльності, висновок експерта повинен відповідати таким вимогам:

  • бути обґрунтованим і об´єктивним (ст.12 Закону України «Про судову експертизу»);
  • бути правильним (ч.1 ст.77 КПК України);
  • бути правдивим (ч.1 ст.58 ЦПК України);
  • бути мотивованим (ч.З ст.31 ГПК України);
  • бути об´єктивним (ч.2 ст.273 КУпАП та ч.З ст.369 МК України).

Вимога щодо об´єктивності висновку судового експерта превалює над іншими. Однак, слід відзначити, що у КПК вона відсутня.

У сучасній українській мові слово "об´єктивний" визначається як такий, що існує поза людською свідомістю і незалежно від неї; незалежний від волі, бажань людини; зовнішній, реальний, дійсний; позбавлений упередження і суб´єктивного ставлення; безсторонній, неупереджений [9, с.392].

П.І. Репешко відмічає, що у правозастосовній практиці відповідність висновку судової експертизи критерію об´єктивності сприяє реалізації при здійсненні правосуддя визначених у ч.З ст.129 Конституції України основних засад судочинства, серед яких слід виділити законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості [11, с.36-39].

Слід окремо розглянути другу вимогу, визначену ч.1 ст.77 КПК України. З філологічної точки зору слово "правильний", як такий, що відповідає дійсності; істинний; вірний; непомильний; безпомилковий; який відповідає встановленим правилам, нормам [10, с.359]. Дане визначення поняття "правильності" ототожнюється з істинністю та безпомилковістю, що є важливим для судової експертизи, зокрема як вимога до висновку судового експерта.

Вимога щодо правильності висновку судового експерта спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства, до яких у ст.2 КПК України віднесені охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний [11, с.37].

Висновок експерта згідно з ч.4 ст.75 КПК України для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов´язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку. Відповідно до ст.67 КПК України суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об´єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили.

На думку Б.В. Романюка з боку слідчого незгода з висновком експерта повинна вказуватись в обвинувальному висновку [6, с.162].

Визначення у ст. 12 Закону України «Про судову експертизу» таких двох основних вимог до висновку судового експерта, якими є обґрунтованість та об´єктивність, дозволяє забезпечити правильне розуміння судовими експертами поставлених перед ними завдань.

Підтримуючи пропозицію П.І. Репешко, ми вважаємо, що з метою покращення судово-експертної діяльності та вимог до висновку судового експерта доцільно внести в новий КПК положення, що регламентують висновок судового експерта як такий, що відповідає вимогам об´єктивності, правдивості, правильності, обґрунтованості та мотивованості.

Висновок судово-медичного експерта - судово-медичний діагноз, а на підставі його - відповіді на питання слідчих органів [12, с.23].

Експерт має право на експертну ініціативу, яка полягає в наступному. 1) передбачене законом право експерта зазначати в своєму висновку виявлені факти, відносно яких йому не були поставлені відповідні питання; 2) реалізація експертом права на виконання додаткових досліджень з метою встановлення нових фактів; 3) виявлення нових, не зазначених у відповідному питанні, аспектів, що встановлені під час дослідження фактів.

Результати ініціативної діяльності судового експерта фіксуються в процесуальному документі - висновку судового експерта, а встановлені факти мають доказове значення.

За криміналістичною енциклопедією ініціатива експерта - це встановлення на власний розсуд фактів та обставин, які не передбачені експертним завданням, але мають значення у справі [13, с.82].

Законодавець закріпив право судового експерта вказувати у висновку експерта факти й обставини, встановлені під час проведення експертного дослідження, які мають значення у справі, але з приводу яких йому не було поставлено питань (ст. 200 КПК України). Іншими словами, судовий експерт має право самостійно розширити коло питань, які підлягають з´ясуванню під час провадження експертного дослідження, й обґрунтувати значення для розслідуваної кримінальної справи встановлених ним обставин і фактів, тобто проявити ініціативу. А це є досить важливою гарантією повноти і всебічності дослідження всіх обставин справи [14, с.14].

На думку О.О. Волобуєвої дискусійним є інший бік цієї проблеми: коли слідчий з тих чи інших причин, виходячи з тактики, обраної для розслідування цього злочину, не поставив яке-небудь питання експертові, а експерт виявив ініціативу і відповів на нього. Наприклад, самостійне вирішення експертом під час судово-медичної експертизи питання про ймовірність отримання встановлених тілесних ушкоджень потерпілим при падінні з висоти власного зросту тощо. Потім, відповідно до ст.202 КПК України, слідчий пред´явив матеріали експертизи обвинувачуваному. Останній, ознайомившись із "повними" висновками експертизи, змоделював відповідно до них власну поведінку, зокрема свої показання під час наступного допиту.

Тому судовий експерт, перш ніж відповідати на питання, не поставлені у постанові про призначення експертизи, щоб не зруйнувати тактичну конструкцію проведення слідчих дій, повинен узгодити власні дії зі слідчим, який призначив цю експертизу. І вже потім дати у висновку судового експерта вичерпні відповіді на поставлені і непоставлені питання [15, с.45].

Під час експертного дослідження судовий експерт із власної ініціативи, передбаченої ст.200 КПК України, може виявити обставини, що сприяли вчиненню злочину. Тому, на думку М.Г. Щербаковського й О.А. Кравченка, права судового експерта мають бути доповнені правом зазначити у своєму висновку умови і причини, що сприяли скоєнню злочину. Встановлення цих фактів є однією з функцій судового експерта - функцією запобігання злочинам на підставі застосування спеціальних знань [16, с. 228].

Питання ініціативи експерта у викладенні висновків тісно пов´язана з так званими ймовірними висновками. Думки вчених-юристів щодо таких висновків розділилися.

Продовження читайте у наступному номері